Маленьке кошеня Тіммі притаїлося за кутком зеленого паркану. Воно тремтіло від холоду і геть змокло. На вулиці вже другу годину йшов проливний дощ. Промокли навіть лавки, що стояли під накритою альтанкою. Повз паркан з парасолькою в руці пробігла людина і не звернула уваги на кошеня. Тіммі навіть жалібно м’яукнув, але його, звісно, не почули через гучний шум дощу.
Але раптом його накрила величезна тінь, щось болюче вчепилося за шкіру позаду шиї, та лапки відірвалися від землі. Він злетів угору так швидко, що навіть не помітив, коли опинився у величезному гнізді. З усіх сторін стояв писк пташенят завбільшки з кошеня. Великий птах підштовхував Тіммі до дзьобів, але вони ніяк не реагували на це. Тоді величезний птах голосно гаркнув, і всі затихли. Затих навіть дощ… Серце кошеня виплигувало з грудей і начебто готове було розірватися від страху.
Але відбулося неймовірне! Пташенята розпрямили свої крила та сховали його від великого птаха. Від сильних емоцій та втоми трохи згодом Тіммі заснув. Йому снилися дивовижні сни про те, як він літав!
Прокинувся він зранку від сонячних променів, які лоскотали його крізь листя дерев. Разом з ним прокинулися і пташенята грифа (так звався той величезний птах). Почали бавитися з Тіммі. Так вони і здружилися. Величезний гриф прийняв Тіммі за свого пташеня та приносив йому їжу і воду так само, як і своїм дітлахам.
Але, як відомо, до всіх птахів приходить період навчатися літати. І одного дня його крилаті друзі вилетіли з гніздечка та невпевненими рухами почали долати простір. Тих, хто боявся спочатку, мати підштовхувала, допомагаючи подолати невпевненість. Те саме відбулося і з Тіммі. Його підштовхнули, і він, замість того щоб підлетіти вгору, полетів вниз, чіпляючись гострими кігтиками за гілля. Та на нижній гілці йому вдалося зачепитися.
Там чекав його пухнастий звір. Але у нього хвіст був значно більший та дуже пухкий. Звір промайнув у дупло у дереві та визирав з нього своїми маленькими оченятами.
— Ми з тобою дуже схожі, рудий звір. Мабуть ми з тобою родичі, — мовив Тіммі.
— Мене зовуть Лісі і я білка. Люблю горішки, грибочки і плигати по деревам. А ти?
— Мабуть я не такий як ти, — задумливо мовив Тіммі, — я не люблю горішки і плигати по деревах в мене не виходить.
— А знаєш, — сказала Лісі, — в мене є друг і він, можливо, тобі допоможе.
Вона просвистіла кудись вдалечінь і раптом з’явилась маленька сіра мишка. Аж раптом несподівано Тіммі зашипів, облизнувся і кинувся на мишку. Білка перегородила йому дорогу.
— Ти чого, хіба можна так себе вести?
І тут мишка все зрозуміла…
— Стривай, я мабуть знаю причину! Неподалік від моєї хатинки-норки у полі у великому будинку живе кішка у людей. Так ось вона дуже схожа на нього. Вона любить ласувати молоком від корови, пташками та нами, мишенятами. Давай я відведу тебе, Тіммі, до неї за умови, що ти мене не з’їси?
— Домовились.
І ось, трохи згодом, вони опинилися неподалік від того дому і мишка сказала, що далі вона не піде, бо боїться кішку. Вони дружньо попрощалися і Тіммі пообіцяв своїй новій подрузі при зустрічі її не з’їсти та й взагалі при потребі захистити.
Далі, як ви зрозуміли, любі друзі, Тіммі зустрівся з тією самою кішкою, яка виявилась його матусею. Вона жила на фермі. Просто виявилося так, що в той самий вечір, коли йшов дуже сильний дощ, вона відлучилася від свого кошеня в пошуках їжі, а Тіммі був зовсім малим і злякавшись самотності вийшов уперше за межі ферми та й попав під зливу. Ну а далі все відбувалося так як ви вже знаєте