Маленьке кошеня Тіммі притаїлося за кутком зеленого паркану. Воно тремтіло від холоду і геть змокло все. На вулиці шов другу годину проливний дощ. Промокли навіть лавки, що стояли бід накритою альтанкою. Повз паркан з парасолькою в руці пробігла людина і не звернула уваги на кошеня. Тіммі навіть жалібно м’яукнув, але його звісно не почули через гучний шум дощу.
Але раптом його накрила величезна тінь, щось болюче вчепилося за шкіру позаду шиї та лапки відірвалися від землі. Він злетів угору так швидко, що навіть не помітив коли опинився в величезному гнізді. З усіх сторін стояв писк пташенят завбільшки з кошеня. Великий птах підштовхував Тіммі до дзьобів, але вони ніяк не реагували на це. Тоді величезний птах голосно гаркнув і всі затихли. Затих навіть дощ… Серце кошеня виплигувало з грудей і начебто готове було розірватись від страху. Але відбулося неймовірне! Пташенята розпрямили свої крила та сховали його від великого птаха. Від сильних емоцій та втоми трохи згодом Тіммі заснув. Йому снилися дивовижні сни про те як він літав!
Проснувся він зранку від сонячних промінів, які лоскотали його повз листя дерев. Разом з ним прокинулись і пташенята грифа (так звався той величезний птах). Почали бавитись з Тіммі. Так вони і здружилися. Величезний гриф прийняв Тіммі за свого пташеня та приносив йому їжу та воду так само, як і своїм дітлахам. Але, як відомо, до всіх птахів приходить період навчатися літати. І в один день його крилаті друзі вилетіли з гніздечка та невпевненими рухами почали долати простір. Тих, хто боявся спочатку, мати підштовхувала, допомагаючи подолати невпевненість. Те саме відбулося і з Тіммі. Його підштовхнули і він, замість того, щоб підлетіти вгору, полетів вниз, чіпляючись гострими кігтиками за гілля. Та на нижньому йому вдалося зачепитися.
Там зустрівся йому пухнастий звір з великим волохатим хвостиком. Білченя Рудик, його звали саме так,одразу подумав, що прибулець також білченя, тільки з іншої родини. Адже чимось вони були схожі: мали чотири лапки, були пухнасті та з хвостиками.
– Ого, як ти вмієш стрибати, ще й зверху, не злякався!- захоплено промовив Рудик.
– В мене просто не вийшло полетіти…
– Чудернацький! А як би ти зміг полетіти немаючі крил!
І справді… Тімі уважно роздивляючі себе, зрозумів, що він зовсім не птах. Тоді хто? Він повернувся до Рудика, щоб сказати про цу вголос, але Рудика вже не було. Кошення розгубилося і впало вниз…у кошик до якоїсь бабусі. Здивуваню бабусі не було меж.
– Де ти таке пухнасте взялося? Віднесу я тебе онучці, як вона зрадіє!
Бабуся понесла кошик додому, а кошеня Тіммі сиділо всередені і тихенько мружилося від радості. Йому було затишно і безпечно. Він зручно вмостився у кошику й вирішив:
– Ну, якщо я не птах, то стану вигадником-мандрівником!
Бабуся принесла його додому, і дівчинка одразу вигукнула:
– Ой, бабусю! Це мені? Яке ж воно гарненьке!
Відтоді кошеня стало головним вигадником у їхній хаті. Воно щодня придумувало нові “польоти”: стрибало з шафи на диван, із крісла в корзину для білизни, з підвіконня на підлогу. І завжди призимлялося м’яко, немов справжній акробат.
А Рудик? Він іноді навідувався у вікно й хитро підморгував Тіммі:
– Бачиш, без крил теж можна літати – головне, мати уяву!
І вони весело сміялися, вигадуючи нові пригоди.
Залишити відповідь