В одному з амазонських лісів Бразилії, де повітря завжди дуже тепле і ніколи не буває зими зі снігом, де живуть чарівні кольорові птахи, різноманітні чудернацькі тварини та комахи, які бувають досить величезні й небезпечні, жила родина шимпанзе, у яких нещодавно народилося дитинча. Цю радість сповістили по окрузі маленькі макаки, які стрибали з одного дерева на інше.
Пройшло зовсім небагато часу, маленьке шимпанзе зростало, приносячи радість батькам. Але одного разу, в чудовий сонячний день, коли нічого не сповіщало про лихо, пролунали гучні вистріли. Птахи з переляку розлетілися з дерев, а тварини почали розбігатися в різні боки. У цьому всецільному безладі, під гогіт та вереск, маленьке шимпанзе ухопила чиясь рука, і малеча опинилася в клітці, яку згодом віднесли на велике судно.
Скільки пливли на ньому — було невідомо. Малеча плакала за мамою та татком, але вдіяти нічого не могла. Ніхто на неї не звертав уваги. Потім подорож була, мабуть, літаком і завершилася машиною, яка привезла її до зоопарку. Про літак і машину шимпанзе дізналося трохи згодом, адже так далеко від домівки воно не відлучалося. І що таке зоопарк, воно теж дізналося нещодавно.
Новий дім — клітка — їй не дуже сподобався. Багато видів тварин вона знала, адже в Амазонії їх було чимало. Але клітка була невеликою. У ній не було зелені, різноманітних фруктів, а головне — в ній не було батьків. То чому було радіти? Маленькій шимпанзе дали ім’я — Лілу.
Пройшов деякий час, вона стала самостійною і вже перестала боятися людей. Деякі їй не подобалися, але багато людей, навпаки, були дуже симпатичні. Ось сьогодні не сподобався один товстий дядько, який їв морозиво і дивився, посміхаючись, на Лілу, а потім викинув обгортку просто їй під клітку. Огидно! А, наприклад, дівчинка дуже сподобалася. Вона лагідно посміхнулася Лілу, пригостила бананом. Хотіла погладити, але до клітки її не пустили.
Трохи згодом ця дівчинка знову прийшла з татком. Принесла Лілу смачних гостинців, і вони познайомилися. Дівчинку звали Яся. Вони спілкувалися мовою жестів, також жартували, показуючи одне одному чудернацькі гримаси. Але наприкінці зустрічі шимпанзе засумувала за своїми батьками, показала дівчинці на її татка та розплакалася. Ясі стало шкода Лілу, і вона пообіцяла обов’язково їй допомогти.
Минуло пів року, і Лілу вже зневірилася та не чекала дівчинку. Але одного дня Яся прийшла в гості разом із татком. Річ у тому, що тато дівчинки був науковим дослідником і повинен був летіти по роботі до батьківщини шимпанзе. Він дав гроші власникові зоопарку за Лілу та забрав її.
Цілу неділю Лілу жила в домі у нових друзів. Вони навчали її ходити на двох лапках, тримати ложечку в руках, носити сумочку та ще деяких речей. І це було потрібно не аби для чого. Річ у тому, що на літак, яким летів тато Ясі, не пускали тварин. І все це вони робили для того, щоб шимпанзе могла робити прості речі, які вміє робити людина. Щоб подумали, ніби це дитина.
І ось настав день відльоту. Шимпанзе одягнули в платтячко, зверху натягнули капелюх, рожеві окуляри, а в лапку дали маленьку сумочку. Лілу дуже старалася поводитися як людина. І коли вони заходили на борт літака, то всі подумали, що це йдуть тато з донькою.
Усе б нічого, але під час польоту Лілу не стрималася та схопила у сусіда банан і з’їла його. Потім підхопилася та почала стрибати верхніми полицями по всьому літаку. Ледве спіймали її, і пілот хотів садити літак просто зараз. Але шимпанзе почала показувати чудернацькі гримаси, перекривляючи всіх і веселити публіку так, що пасажири умовили цього не робити. Вони долетіли до міста призначення, і шимпанзе, зробивши уклін Ясиному таткові, який устиг зняти з неї капелюх та окуляри, утекла на волю.
І що ви думаєте, малята? Лілу повернулася на батьківщину. А там, на роздоллі, серед собі подібних, вона знайшла свою сім’ю. І ще довго розгулювала по лісі у своєму чудовому платтячку.