Надворі був край літа — один із тих серпневих днів, коли сонечко сіяло яскраво, балувало своїми променями, лоскотало, але вже не гріло так, як у липні. Навколо лунав безтурботний пташиний щебет, квакання жаб. На купинястому болоті, оточеному лісом, у заростях осоки йшла підготовка журавлів до перельоту у вирій. Мало відлетіти кілька родин. Вони домовлялися про ранковий відліт із кількома сімействами.
Дорослі журавлі збирали своїх дітлахів і по кілька разів повторювали з ними правила безпеки польоту. Кльопа, так звали одного з них, був дуже непосидючим птахом і весь день норовив хоч трохи політати. Під вечір таки умовив батьків. Він пообіцяв, що відлетить на сусіднє болото, востаннє поласує жабками та прилетить назад.
Та сталася несподіванка… Кльопа не помітив пастки, розставленої серед очеретів мисливцями, і потрапив у неї. Ніч була довгою, звісно, Кльопа не міг заснути. А вранці він спостерігав, як у небі відлітала зграя журавлів.
Ви спитаєте мене, любі друзі: «Чому батьки Кльопи не забрали його з собою?» Річ у тім, що птахів було багато, і коли рано-вранці пролунав призовний клич, усі швидко знялися зі своїх місць та полетіли на південь. У небі журавлів було безліч, тому відсутність Кльопи ніхто не помітив.
І ось удень, коли наш крилатий друг утратив надію на спасіння, до нього підійшла людина. Чоловік витяг бідолаху з пастки та відніс до себе додому.
За осінь і зиму Кльопа одужав та почувався добре. Завів собі нових друзів: курей, індичок, гусей. Навіть потоваришував із котом Барсиком, з яким спочатку не ладив. Той ганявся за журавлем по всій прибудинковій території, а Кльопа тікав, кульгаючи. Пізніше Барсик зізнався, що ганяв його спеціально — так би мовити, для швидшого одужання.
Прийшла весна, повітря потеплішало, запахло травами та квітами. І в один чудовий день Кльопа почув клич журавлів, подивився вгору і побачив їх — своїх рідних. Вони летіли в небі, граційно махаючи крилами. Аж ось невелика зграя відокремилася від великої та стала наближатися до рідного болота. Радість Кльопи була безмежною! Він піднявся вгору і, сильними рухами долаючи простір, полетів назустріч родині.
Уся сім’я раділа тому, що знайшовся їхній Кльопа! Брати та сестри навіть станцювали, плигаючи на лапах і махаючи крилами, незважаючи на втому від перельоту. А ввечері на всіх чекав несподіваний сюрприз. Прийшов до них у гості кіт Барсик і приніс у подарунок мишку. Але мишка була одна, а друзів багато, тому вирішили її відпустити.
Згодом, наприкінці літа, коли сонечко сіяло яскраво, але вже не дарувало липневого тепла, на болоті, у заростях осоки, наші друзі знову готувалися до перельоту у вирій. І Кльопа, пам’ятаючи свою пригоду минулого року, ще за день обережно відвідав сусіднє болото та завітав попрощатися з другом Барсиком. Адже, як кажуть у народі, «на своїх помилках ми навчаємося».
І ось у день, коли зграя піднялася в небо разом із нашим героєм казки, за цим спостерігав кіт Барсик і радів за друга. Порадіймо і ми з вами, маленькі читачі.