В одному невеличкому містечку на високому-високому, великому-превеликому дереві було величезне гніздо.
А в цьому гнізді жила сім’я драконів: мама, тато. А ще… яєчко. Таке собі звичайне, але розмір мало набагато більший, ніж куряче. Так ось, одного разу папа-динозавр полетів на охоту, мама-динозавриха також кудись відлучилася, а яєчко лишилося саме. Лежало воно до цього дня спокійнісінько, але саме зараз почало ворушитися. Мабуть, тому, хто знаходився у цьому яєчку, стало тісно. Від ворушіння яєчко покотилося та випало з гнізда. Але не думайте, воно не розбилося, адже при падінні воно чіплялося за гілки дерева і впало на м’яку траву. По ньому пішли тріщинки, і звідти показалася зелена мордочка, потім лапки і хвостик. Він нагадував хвостик ящірки. На спині у динозаврика щось заворушилося. То розпрямилися дуже симпатичні крильця. Динозаврик спробував ними помахати, обернувся погледіти на них і… злетів угору. Спочатку він злякався, адже землі він не чув під лапами, і це було вперше. Але потім йому так сподобалося, що він з вигуком «Йохо!» піднявся вище і полетів уперед. Під ним простиралися зелена трава, дерева, дахи, і тут він раптом побачив будинок, а під будинком хтось був. Динозаврик опустився трохи нижче і розгледів хлопчика, який грався машинкою. Але несподівано хлопчик підняв угору голову і побачив його.

Річ у тому, друзі, що у цього хлопчика улюблені друзі серед тваринок були (не вгадаєте хто) – жабки! Звичайнісінькі зелені жабки. Тому динозаврик його не налякав. Він був дуже схожий на жабеня, тільки трохи більше. Хлопчик помахав ручкою, і динозаврик опустився біля нього. Хлопчик був дружелюбний та вихований і тому відразу запитав динозаврика, як його ім’я. Динозаврик не знав, що відповісти, адже йому ніхто не казав, як його зовуть. І він тільки блимав своїми сірими оченятами. І тоді хлопчик сказав:

— Мене звуть Андрійко. І коли ти не знаєш свого імені, я тобі його вигадаю. Але ні. В тебе, мабуть, є батьки і вони саме знають, як тебе звати. Де твої батьки?

— Я не знаю, — відповів динозаврик, — я випав з гніздечка і моя маленька хатинка, тобто яєчко, розкололося і з’явився я. Потім я полетів і натрапив на тебе…

Андрійко був хлопчиком розумним та вигадником, і він відразу пропонував знайти те яєчко, бо над ним, якщо дивитися угору, повинно бути гніздо батьків динозаврика. Адже він випав саме з нього.

— Сідай мені на спинку і ми разом полетимо шукати моїх батьків, — запропонував зелений друг.

Андрійку було трохи лячно, але цікавість взяла верх, і він заліз на спину другові. І ось у вухах засвистів вітер, а дерева раптом виявилися під ногами. Ой, як дивовижно було спостерігати за тим, що відбувалося знизу! Люди стали маленькими, мов комахи, а машини як сірникові коробки. Таке все цікаве і чудернацьке! Як дивовижно пролягав простір. Пролітали під ними поля, ліси, гаї. Але потроху динозаврик почав спускатися вниз, і ось дивом ледь не зачепили гілку велетенського дерева, на якій красувалося величезне гніздо.

— Ой! Стій, — закричав Андрійко, — це, мабуть, і є твоя хата, бо я бачу великі шкарлупи під деревом. Ха, це, мабуть, і є твій домик.

— Так, так!! Це моє яєчко, я пам’ятаю його, — відповів друг і повільно приземлився у гніздо.

Як у ньому було все дивно. Воно складалося з товстенного гілля, а низ був вкритий м’якою соломою. Не встиг Андрійко все уважно розгледіти, як раптом небо вкрила величезна хмара, яка наближалася до гнізда, і стало темніти. Ой, але це ж не хмара! Це прилетів дракон, величезний і такий страшний. Він у зубах тримав шматок м’яса і скинув його у гніздо. І в цю мить побачив дракончика і Андрійка…

— О, Тукіс, ти вже з’явився?! Так швидко, не встигла я злітати за здобиччю. І хто це цікаве створіння поруч?

Це була мати динозаврика. І виявляється, у нього вже було ім’я – Тукіс.

— Це не створіння, це мій друг – Андрійко. Він допоміг мені знайти гніздо. Він людина!

— О! Дякую тобі, Андрійко, що допоміг Тукісу. І за це пригощаю тебе шматком м’яса.

— Ой ні, тітонько Динозавр, я не хочу такого їсти, краще цукерки або щось солодке.

Андрійко вже наважився та перестав тремтіти від такого великого звіра. Але, на жаль, у динозаврів не було ніяких солодощів, бо вони зовсім їх не їли. Трохи згодом, коли вони роззнайомилися, Андрійко згадав, що йому вже потрібно додому. Він пообіцяв ще прийти до них у гості, хотів запросити до себе, але, уявивши, як тітонька Динозавр буде злітати на балкон на сьомому поверсі, йому стало смішно, а потім і трохи лячно, адже вона цей балкон знесе та й не поміститься на ньому. І він запросив до себе Тукіса. Динозаврик пообіцяв залітати до друга у гості.

І з тієї самої миті динозаврик Тукіс і Андрій були найкращими друзями. Разом гуляли і літали над містом. Андрійко познайомив Тукіса зі своєю родиною і навіть кішкою Сімою, яка чомусь злякалася Тукіса. Зашипіла на нього і сховалася під ліжком. Ось така вона цікава тваринка.